ГУҐО ФОН ГОФМАНСТАЛЬ у перекладах МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА. Die Gedichte von Hugo von Hofmannsthal, übersetzt ins Ukrainische von Moses Fishbein.

Гуґо фон Гофмансталь

Hugo von Hofmannsthal

(1874 — 1929)

Гуґо фон Гофманcталь (1874 — 1929) — один із найвідоміших австрійських поетів та драматургів. Народився й помер у Відні. Вже в 25 років був визнаним майстром. 1906 року розпочав співпрацю з композитором Ріхардом Штраусом. Разом із режисером М. Рейнгардтом заснував Зальцбурзький фестиваль.

ПОЕЗІЇ

З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

ЖИТТЄВА ПІСНЯ

Нащадок на орлиці,

На пави, на ягня

Це миро умерлиці

Нехай собі міня!

Покійники без тіні,

Верхів’я в далечіні

Йому такі ж безцінні,

Як рухи танцівниць!

Усміхнено крокує,

Гризоти шкереберть,

Бо всує пророкує

Життєва брижа: смерть!

Подалі і побіля

Притулок і привілля,

І ляже кожна хвиля

Безріднику до ніг.

Несе його бджолина

Родина і гойда;

І співами дельфіна

Окрилена хода:

І все його вітає,

І всюди ряснота є.

І сутінь огортає

Цю днину пастуха!

Тож миро умерлиці

Хай весело міня

На пави, на орлиці,

А також на ягня:

Всміхається коневі, —

І легко день по дневі

Несуть його життєві

Провалля і сади.

КОРАБЕЛЬНИЙ КОК, В’ЯЗЕНЬ,

                   СПІВАЄ:

Без родини тижні й тижні

Тут конаю від обиди;

Ще й готую дивовижні

Для мучителів обіди.

Швиргонули диво-рибу,

Видно все її очищу,

Найніжніше сотворіння

Закатруплю і очищу.

Маю вбити, ще й покласти

Найгострішої присмаки,

Найжирнішої омасти

Для садюги-розумаки.

Та коли я тут перцюю,

Щось перчу і щось мусолю,

Поміж пахощів нестерпно

Рине марення про волю!

Без родини довгі тижні

Тут конаю від обиди!

Ще й готую дивовижні

Для мучителів обіди!

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

ФРАНЦ ҐРІЛЬПАРЦЕР у перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА

ФРАНЦ ҐРІЛЬПАРЦЕР

(Franz Grillparzer)

(1791 — 1872)

ДО КНЯЗЯ МЕТТЕРНІХА

Ти, князю, тільки задля нас

Гаруєш, далебі;

А що відтак чекає нас,

Нам через рік покаже час, —

Ми дякуєм тобі.

Задовгий мир маніжить нас,

Від нього всі слабі;

Ти нам даєш перепочить

Від того миру кожну мить, —

Ми дякуєм тобі.

А закордон довбає нас,

Я глухну в тій клятьбі,

Але не дав біді зайти,

Всіх оподаткувавши, ти, —

Ми дякуєм тобі.

Це не обтяжливо для нас,

Так легко на горбі;

Ти дав нам позику, і ти ж

Від нас отримаєш платіж, —

Ми дякуєм тобі.

Лихвар пихато вп’явся в нас,

Нам затишно в юрбі;

Банкрути рівні щодо скрут,

Авжеж, держава теж банкрут, —

Ми дякуєм тобі.

Селянам весело, у нас

Простóлюд у гульбі;

Село врятоване гуля,

Ти дав іспанцям короля, —

Ми дякуєм тобі.

Ти єзуїтом став у нас,

Пишаєшся в божбі;

Хто заощаджує думки —

Працює легко, залюбки, —

Ми дякуєм тобі.

Прошу, на себе ти поглянь;

Даруй, то обалдуй

Очеретину гарну хвать,

А дудку годі змайструвать, —

Отож — майструй і дуй.

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

____________________

Франц Ґрільпарцер (1791 — 1872) — австрійський драматург, поет, прозаїк, один із основоположників нової австрійської літератури. Народився й помер у Відні. П’єсу Франца Ґрільпарцера «Горе брехунові» (у перекладі Леся Курбаса) 1918 року виставляв київський Молодий театр.

Мойсей Фішбейн. «Юга колихлива довкола вола...»

Мойсей Фішбейн

* * *

                                     Леонідові Череватенку

Юга колихлива довкола вола,
довкола долини, довкола дороги,
довкола розколин, дорога вела
до світлого тла, колихалися роги,
пливло видноколо, суха ковила
його лоскотала, солона луска
вгортала дорогу, тоді в огортанні
здавалось волові, долина пласка,
долина сліпуча, півтони гортанні
знаходили прихисток, тінь колоска,
попереду мріли покручений шов
посохлого річища, спалена крона,
здавалось волові, допіру пройшов
цією долиною Бог виногрона,
у тливі зникали сліди підошов,
сяйнуло, сліпуче осяяло двох,
долину, вола, що плуганився кволо,
де коло розколини чортополох,
коли окропив колихке видноколо
цей Бог виногрона, заклечаний Бог.

17 – 19 січня 1998, Altenerding

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/46.wma

ЛУЧІАН БЛАҐА в перекладах МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА

ЛУЧІАН БЛАҐА

Lucian Blaga

(1895 – 1961)

З румунської переклав Мойсей Фішбейн

ПЕС ІЗ ПОМПЕЇ

Я зрів у Помпеї прадавнього пса —

в матерію смерті вкарбоване тіло.

Роки проминали — воно не зотліло,

бо так захотіли колись небеса.

Шукав порятунку, добігши до брами,

у ночі, що впала з пекельних небес,

пеклó хмаровище, й ошкірився пес,

і згаснув, кусаючи присок зубами.

Я зрю тебе, Боже, — вогонь і свинець,

що ринуть на мене крізь браму відкриту

з пекельних небес, несучи рішенець.

Врятуюся тільки до брами. А там

тебе я кусатиму, попеле світу,

лишивши в тобі свій відбиток вікам.

МАГІЧНИЙ МІСЯЦЕВИЙ СХІД

Це вічно так. Одвіку і донині.

В чеканні наслухаю чорну хлань,

та перервавши довгі дні чекань,

нестримно сходить місяць в далечіні.

Весь небозвід опівночі в тремтінні,

десь поруч — вежі, скирти, тінь, ріка,

та знявши з краю темряву, тремка

зоря мене стрічає у долині.

У світлі горнім гори ці крихкі.

Богів фортеця із очей дитини

розпалася так легко на шматки,

немов старого шовку білина.

Матеріє свята! Лиш відзвук лине

й до мого слуху ледве долина.

____________________

Лучіан Блаґа (1895 – 1961) – румунський поет, перекладач, драматург, журналіст, дипломат, філософ. Одна з найвизначніших постатей румунської культури ХХ століття. 1936 року обраний до румунської Академії. У повоєнній Румунії перебував у соціальній та культурній ізоляції. 1956 року Лучіана Блаґу висунуто на здобуття Нобелівської премії від Франції та Італії, але комуністичне керівництво Румунії, що вважало поета "буржуазним ідеалістом",  зашкодило розглядові його кандидатури. До 1962 року літературні твори Лучіана Блаґи в Румунії не публікували.

МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. ІЗ ЦИКЛУ «ШТУЧКИ». Перша частина.

МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН

 
ІЗ ЦИКЛУ «ШТУЧКИ» 

ОПІВНІЧНА БАЛАЧКА

. . . . . . . . . . . . . . . . .
— Грабар незграбно вмиє грабки,
Все погребе у погреби.
— Гра! Пограбовано гроби!
— Там, у гробах, усі до крапки:
Араби, рáбини, раби!
— Аби варнякати. Араб там?
— Не має значення. А раптом?
— Ну, годі. Висновки роби.
— Не тра!.. Чортиськове журі
Нутра воліє, а не трапів.
— Ти на сатрапів трап натрапив?
— Ажур!
— Зажура. Ми в журі.
— А ще ощирені щурі
Щорічно служать Асмодею!
— Щурам ти ще раз дав ідею?
— То щира правда, mon chéri!


CHERCHEZ LA FEMME!

Вуха поцяцьковані,
Груди поцицьковані,
Очі повні повені.

Щéлепи в оскомині,
Думи — дим у комині,
З ними — отако мені!


ХРУНЬ І ДОЩ
(диптих)

І

Заволав хрунь:
— Ти до нас
ринь,
душу не
рань,
о, яка
рунь,
о, яка
рань,
о, яка
рінь!
Гарний був
хрунь.
Бринь-
бринь.

ІІ

Віл волає
до вола,
ну і той собі
вола:
розкажи нам,
брате-хрунь,
ще
про
рінь
і рань,
і рунь!


ПРО ВОБЛУ

Стрíла вобла
одоробла,
заспівала
про бистрінь.
Як та вобла
осто…
геть усім,
кого не стрінь!
____________________

Від автора: Одоробло й подібні до нього не сприймають воблиних спогадів про бистрінь, бо, на відміну од вобли, не мають дитинства, юності, а відтак — здатності спогадувати і, власне, пам'яті (зокрема — історичної).

АВЖЕЖ

Кавалери
вийшли в дамки,
дами
вийшли у тираж,
діти в мамки
просять гамки,
впавши з ліжка,
впали в раж,
дами-дамки-мамки-гамки —
чи отутки, чи отамки
так їм весело, що аж!


ЛІНҐВОМІТОЛОГІЯ

Півкóпи в гамані,
в кишені пів-алтина,
вже зáдруга мені
то грека, то латина,
вже задруга, вже за-
синатиму, адзуськи:
така мені шизá —
балакать по-французьки,
півкопи для сільпо,
балакаєш незле ти,
поїхали, всі по-
рибалим біля Лети,
згадаєм отам-о
латину похоронну,
а рибу оддамо…

ну, як його… Харону.

ВЛАДИМИР ВИННИЧЕНКО. «ТАЛИСМАН». Перевод с украинского, исполнение: МОИСЕЙ ФИШБЕЙН

ВЛАДИМИР ВИННИЧЕНКО

(14 (26).07.1880 — 6.03 1951)

Владимир Кириллович Винниченко (14 (26).07.1880 – 6.03.1951) – украинский прозаик, драматург, политический и государственный деятель. Родился в Елисаветграде. Похоронен в городке Мужен (Франция). Его литературное наследие – золотой фонд Украины. В 1917 году стал членом Украинской Центральной Рады, а затем возглавил Генеральный секретариат (исполнительный орган, правительство, сформированное Украинской Центральной Радой). Владимир Винниченко – автор почти всех деклараций и законодательных актов Украинской Народной Республики (войсками УНР командовал Симон Васильевич Петлюра). В ноябре 1918 года Владимир Винниченко возглавил Директорию – высший орган Украинской Народной Республики (после него Директорию возглавлял С. В. Петлюра). Владимир Винниченко эмигрировал и вместе с женой – Розалией Яковлевной Лившиц – жил сначала в Вене, а затем – в течение 25 лет – во французском городке Мужен. Во время нацистской оккупации Франции Владимир Винниченко был брошен в концлагерь за отказ сотрудничать с нацистами.

ВЛАДИМИР ВИННИЧЕНКО. «ТАЛИСМАН»  

Перевод с украинского, исполнение:
МОИСЕЙ ФИШБЕЙН 

АУДИОЗАПИСЬ: 

Владимир Винниченко. «ТАЛИСМАН» (1-я часть)

Владимир Винниченко. «ТАЛИСМАН» (2-я часть)

Владимир Винниченко. «ТАЛИСМАН». (3-я часть)

Портрет жены – 
Розалии Яковлевны Винниченко-Лившиц.

Работа Владимира Винниченко.

Пісня ВОЛЬФА БІРМАННА у перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА. «ЗАОХОЧЕННЯ». Das Lied von Wolf Biermann, übersetzt ins Ukrainische von Moses Fishbein. «Ermutigung».

ВОЛЬФ БІРМАНН

(15 листопада 1936)

Wolf Biermann

(15. November 1936)

Вольф Бірманн – один із найпопулярніших німецьких бардів. Народився в Гамбурзі. В 1960-х роках студіював філософію та математику в Берлінському університеті ім. Гумбольдта. В 1970-х роках був одним із найвідоміших в НДР дисидентів. 1976 року політбюро СЄПН позбавило Вольфа Бірманна громадянства НДР.

Вольф Бірманн

ЗАОХОЧЕННЯ

Не дай себе зчерствити

в цей очерствілий час.

Черствих перекришити,

колючих потрощити –

тріщи ти! – легко в нас.

Не дай себе обрати

вовкам у вовчий час.

Властивцям любо грати

у страх – тебе за ґрати! –

а страх той не про нас.

Не дай себе жахнути

у цей жахливий час.

Їм треба – тьху ти, ну ти! –

нам в руки зброю пхнути,

а битві ще не час.

Не дай розпорошити

себе й коштовний час.

О, жартів не лиши ти,

бо нам без них не жити

так, як тобі без нас.

Не треба німувати

У цей німотний час.

Це зілля, це гілля ти

Уздри, щоб їм являти.

Ми їм покажем клас.

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Співає Вольф Бірманн:

Wolf Biermann

Ermutigung

Du, lass dich nicht verhärten

in dieser harten Zeit.

Die allzu hart sind brechen,

die allzu spitz sind stechen

und brechen ab sogleich.

Du, lass dich nicht verbittern

in dieser bittren Zeit.

Die Herrschenden erzittern -

sitzt du erst hinter Gittern -

doch nicht vor deinem Leid.

Du, lass dich nicht erschrecken

in dieser Schreckenszeit.

Das wollen sie bezwecken,

dass wir die Waffen strecken

schon vor dem großen Streit.

Du, lass dich nicht verbrauchen,

gebrauche deine Zeit.

Du kannst nicht untertauchen,

du brauchst uns und wir brauchen

grad deine Heiterkeit.

Wir wolln es nicht verschweigen

in dieser Schweigenszeit.

Das Grün bricht aus den Zweigen,

wir wolln das allen zeigen,

dann wissen sie Bescheid.