Ґалактіон Табідзе. «ОСТАННІЙ ПОТЯГ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

ОСТАННІЙ ПОТЯГ

Потяг – неначе судьби колісниця,

потяг рушає, не можна спиниться.

Зникне моя незриданна розрада,

згасне моя незриданна зірниця.

Вже починається наше розстання, –

має наймення хвилина остання.

Потяг ніколи мені не спочує.

Колесо... колесо... безперестання...

Наші прощальні хвилини розмиті,

потяг чекає останньої миті,

вже починається наше розстання,

потяг чекає останньої миті.

Колесо... колесо... вільгі повіки...

потяг рушає... прощання навіки...

не доторкнутися, не наздогнати...

потяг рушає... навіки, навіки!

Нині мені в безгомінні кричати,

нині мені безнадію клечати, –

дáно поету мистецтво розстання.

Стала судьба коло мене на чати.

1937

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

_____________

Вірш присвячено дружині поета: Ольга Окуджава (рідна тітка Булата Окуджави) 1937 року була заарештована й за чотири роки розстріляна.

Примітка перекладача.

Ґалактіон Табідзе. «Неба сягнув і завмер коло саду…» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Неба сягнув і завмер коло саду

пам’ятник: череп лежить на долоні,

несосвітенні світання позаду,

власний полон у смиренному лоні.

З ним у тепліні троянда рідниться,

тиха пелюстка лягла на рамена,

в довготриванні розтала різниця –

квітка оманлива чи нестеменна.

Слово його – з-поза меж часоплину,

він демонічний, щоднини, щороку

люто сповідує хлань тихоплинну,

безмір дарує безумство пророку.

Зникне туман, палахтітиме ватра,

вранішня темрява стане тремкою, –

наче раптово полишено шатра –

збурене юрмище рине рікою.

Він споглядає: довкола ясниться,

юрмище йде і зникає поволі,

там, де простягнута віща десниця,

тінь ратоборця і генія волі.

(Між 1932 і 1940)

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе. «Зникли години твої сутінкові…» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

* * *

Зникли години твої сутінкові,

перепливли в далину хуртовинну, –

онде вінок – увінчати вінкові

нехитромудру твою домовину.

Ти віддаляєшся... начебто в болі

косиш косою в години погодні.

Ти не відходиш у засвіти голі,

ти народився у світі сьогодні.

Ти віддаляєшся... плекано тихо

кожну земну і небесну істоту.

Саме сьогодні не звідане лихо,

саме сьогодні щасливий достоту.

Ти віддаляєшся... путь невідому

ти сповідатимеш, тане у днині

лагідне світло прийдешнього дому,

лагідний прихисток буде однині.

Ти віддаляєшся... в кожній краплині

доля осяяла стежі простерті.

Це нескінченні просторища плинні,

це нескінченне буття у безсмерті!

1959

(Останній, передсмертний вірш Ґалактіона Табідзе)

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе. «СНІГ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

СНІГ

Звільна сніг фіолетовий лине –

цнота лагідно лине додолу:

схолодніле, зволожене, плинне

сповідає віддалину голу.

Дорогá! Запорошено душу,

днину згублену, зниклу, розмиту!

Я блукати пустелею мушу,

наче в синіх полях оксамиту.

День по дневі – січневі братове,

білоцвіти в січневій родині.

Ваші руки – злітання раптове:

білосніжні, ясні, лебедині.

Дорогá! Споглядаю... Спогляну

осіянно зникому хустину,

ваші руки – ясну порцеляну,

що пізнала знемогу пустинну.

Лине сніг фіолетовий, лине

безупинне вертання печалі:

фіолетове тливо поглине

пелюсткову печаль на причалі.

Снігопад! Благовісної днини

звільна линуть потомлені снива.

Омину крижані порожнини,

не торкну вітровійного жнива!

Є дорóга, є гра супокою,

тихий голос, хода в самотині...

Я люблю вас віддавна такою,

як засніжені гони пустинні.

В білоплині вільготно велося,

білі дні – білосніжні кристали,

де розвіяне ваше волосся,

що до нього листочки пристали.

Як бездомний до зниклого дому

в заметілі віддавна й донині,

йду до вас, далину невідому

в білині заповідано днині.

Снігопад! Благовісної днини

звільна линуть потомлені снива.

Омину крижані порожнини,

не торкну вітровійного жнива!

1916

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе. «БЛАКИТЬ ЧИ ТРОЯНДА У ПÉРСТІ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

БЛАКИТЬ ЧИ ТРОЯНДА У ПÉРСТІ

Матінко Божа, сонце Маріє!

Наче по зливі троянда у пéрсті,

стежка буття – у серпанкові мріє

горня блакить, височини розверсті.

Темрява в горах розколини вгорне,

ранок торкатиме шиби віконні,

попри безсоння похмільне і зморне

вранішню втому нестиму іконі.

Попри безсоння похмільне і зморне

вчує молитву натомлене тіло,

сяйво Сіоні осяє і вгорне,

білі одіння яскрітимуть біло.

Тихо промовлю: вертаю, неначе

ранений лебідь у снах вертограду.

Струджені руки, страждання юначе, –

глянь і відчуй насолоду й розраду!

Глянь і блаженствуй! Були на осонні

роси й фіалки моїми очима –

тими, що нині похмільні й безсонні,

тими, де сльози і мста незлічима.

Вчуй насолоду! Невже в дожиданні

нині поетове плем’я незгинне?

Чує душа молитви пожадані

і коло тебе метеликом гине.

Де моя мста, що без неї згораю?

Де задля щастя душа мені дáна?

Я, наче Данте, позбавлений Раю,

Пекло пізнала душа незриданна!

Ляже дорога жахна і остання,

там, за примарою смертної тіні,

там, на прощальнім причасті розстання

ти не осяєш години сутінні.

Схрещені руки, вуста занімілі,

мчатимуть коні баскі й норовливі,

звільна в останнім безсонні й похміллі

ляжу в могилу при горньому тливі.

Матінко Божа, сонце Маріє!

Наче по зливі троянда у пéрсті,

стежка буття – у серпанкові мріє

горня блакить, височини розверсті.

1917

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

_______________

Персть — земля, земний порох, прах.

Сіоні (სიონი) — головний храм Тбілісі, один із двох головних храмів Грузії, названий на честь Сіонської гори і освячений в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці.

Примітки перекладача.

Ґалактіон Табідзе. «Сонце у тепліні...». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

* * *

Сонце у тепліні, сонце у тепліні,

Пресвятий Ґраалю, в молитвáх теплінь.

Плинь, ласкаві крила в літеплі нетлінні,

в літеплі й тепліні плинь до мене, плинь.

Плинь понад боління, над гірке й полинне,

світлим духом тихо в сутіні явись,

і світання звільна звідусіль полине,

і душа невинна линутиме ввись.

Час малює кров’ю всі шляхи навколо,

буревій не знає жодного жалю,

відверни від неї це смертельне коло,

сонце у тепліні, пошепки молю.

1915

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

Ніколоз Бараташвілі. «Споконвічну, неземну...». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Пам’яті великого грузинського співака 

Гамлета Ґонашвілі присвячую цей переклад.

Мойсей Фішбейн

Ніколоз Бараташвілі 
(1817–1845) 

* * *

Споконвічну, неземну

синю барву не мину,

я в небесний синій літ

закохався з юних літ.

Кров холоне, а мене

синя барва не мине,

я не стріну і не стрів

інших любих кольорів.

Безмір синяви – ачей,

небеса твоїх очей,

він проміниться мені

у небесній глибині.

Дума – мрія і зачин

тих небесних височин,

я дивився в синій став

і у синяві розтав.

В синім небі вічна тань,

ані сліз, ані вертань,

між небесної роси

згаснуть рідні голоси.

Тінь могильного зела

вгорне вивітрена мла,

але променем ясним

синє небо завше з ним.

1841 

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн