Мойсей Фішбейн. «У снігах ні дороги, ні дому...»

Мойсей Фішбейн

* * *

У снігах ні дороги, ні дому,

голоси замела заметіль,

білий безмір завії, звідтіль

він шукатиме путь невідому,

де чорніє ранкова зола

і синіють роздолини млисті,

коли світиться синява в листі,

у вологому плині зела,

там, де сяєво синяви й де

понад синяву й поле полинне

осіянний метелик полине –

там Один поза хвищами йде.

7–8 серпня 2013 року, Київ

Мойсей Фішбейн. «Де спалена спекотою дотла...»

Мойсей Фішбейн

* * *

Де спалена спекотою дотла

пустеля тихо дихала у спину,

юрму непізнаванну і неспинну

торкнула тінь далекого житла

у сяєві зволоженої плоді,

у крапельках ранкової роси,

недоторканні горні голоси

бриніли у ранковій прохолоді

і у джерелах мали повториться,

в сіянні плоді, в шелесті зела,

там, де юрму крізь безмір повела

пряма Проводирева патериця.

5-6 серпня 2013 року, Київ

Мойсей Фішбейн. «Ні джерела, ні пагілля, ні трав...»

Мойсей Фішбейн

* * *

Ні джерела, ні пагілля, ні трав,

ні забрості, ні вицвіту, ні плоду,

Один відчув раптову прохолоду,

коли з-поза віддалини заграв

незнаний хтось мелодію пустиння,

і юрмище у безмірі брело,

коли на неспогадуване тло

зійшла зорею горня благостиня,

у присмерку згасали голоси,

височина несла небесну зграю

над сяєво сповіданого краю

у краплі вечорової роси.

2–3 серпня 2013 року, Київ

Мойсей Фішбейн. «Ані вина, ні виногрона...»

Мойсей Фішбейн

* * *

Ані вина, ні виногрона,

ні виноградника, ні саду,

і заповідана свічаду

віддавна тьмарена корона,

затіння горнього крила

лягло на вивітрені схили

там, де юрма губила сили

і тими схилами брела,

ні виногрона, ні зела,

на неї сунула спроквола

пустеля з-поза виднокола,

її пустелею вела

височина Проводиря, –

уздріли: вщухли горні хвилі,

і на сумирнім небосхилі

зійшла сповідана зоря.

1–2 серпня 2013 року, Київ

Мойсей Фішбейн. «Коли зійшла сповідана зоря...»

Мойсей Фішбейн

* * *

Коли зійшла сповідана зоря,

глибинами світилися моря,

безокрай був до небокраю синій,

і синява текла у чорноту

і з неї опускалася на ту

сумирну днину злагоди і скиній,

де павітри торкалися води,

де в пазелені сяяли плоди

і падали додолу, повні соку,

і вільга тінь лягала на сади,

коли Один повільно йшов сюди

крізь чорноту і синяву високу,

що звільна оберталися на тло,

в роздолині осяяння було,

червоними леліточками глоду

роздолина світитись почала, –

коли зоря торкнулася чола,

чоло відчуло горню прохолоду.

30–31 липня 2013 року, Київ

Мойсей Фішбейн. «Це пульсування безлічі краплин...»

Мойсей Фішбейн

* * *

Це пульсування безлічі краплин

там, де правічний безмір часоплину.

Тремтливу невпізнавану краплину

несе у нескінченне часоплин.

А у краплині падали сніги,

перелітали віхоли грудневі,

і все довкола ждало день по дневі

приходу празникової снаги,

світилися прикраси ялинкові,

засяяло засніженим світам

те свято світле й сріберне, і там

дивилось немовля у сповиткові

крізь плівочку краплини: часоплин,

і цей правічний безмір часоплину

несе у нескінченне ту краплину,

де свята ждуть, між безлічі краплин.

29 липня 2013 року, Київ

Мойсей Фішбейн. «У пазолоті легшали хати...»

Мойсей Фішбейн

* * *

У пазолоті легшали хати,

у павітрах, у пазелені вгору

злітали звільна в нескінченну пору

заклечаної синяви, а ти,

пізнавши насолоду ваготи,

тяжіння хвилі, каменя і грона,

вчуватимеш, як легшатиме тінь

вологих весняних переплетінь,

і осяйна небесна охорона

тебе оповиватиме, а ти

вчуватимеш, як легшатиме тіло,

що з пазолоті в синяву злетіло, –

у синяві заклечано хати.

27 липня 2013 року, Київ