Райнер Марія Рільке. «ОСІНЬ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ОСІНЬ

Це листя лине, лине звіддаля,

неначе в’януть горні вертогради;

неначе заперечення у листі.

Де в зорепадах безбережжя млисті,

у самоту паде важка Земля.

Ми всі падем. Паде рука оця.

Усі падуть у простори бездонні.

Та є один, що на свої долоні

падіння взяв із ніжністю отця.

11.9.1902, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

19 листопада 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «НІЧНЕ НЕБО Й ЗОРЕПАД». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

НІЧНЕ НЕБО Й ЗОРЕПАД

Велике небо в пишному яскрінні,

просторища і надміри світів.

Далекі, недоторкані й нетлінні,

близькі й невідворотні поготів.

Паде зоря! До неї, в чорне тло –

і погляди, й сполохані бажання.

Що почалось? Чия межа остання?

Чия вина? Що прощене було?

Серпень 1924, Мюзо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

18 листопада 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Чи біль, коли новішого пласта...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Чи біль, коли новішого пласта

леміш торкнеться, кріплений достоту,

чи біль не добрий? Хто пізнав істоту,

що після неї біль не пророста?

О, скільки болю. Годі спогадать

оте чуття, легке й животворяще?

За всіх воскреслих почуваю краще

і пізнаю́ безмірну благодать.

Осінь 1913, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

17 листопада 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Останній болю, увійди у тіло...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

 

* * *

 

Останній болю, увійди у тіло,

непогамовний, пізнаний: колись

я в духові палав, запалахтіло

тепер усе в тобі; переплелись

нескорені конари у паланні,

горю в тобі, вогонь на мене ллють

і огортають пломені захланні,

вгортає пекла нетутешня лють.

Я чистий, без прийдешнього, нема

в огнях страждання – у жахному тливі –

прийдешнього, вогні палахкотливі 

в німотнім серці, просторінь німа.

Той, хто згоряє звільна, – то ще я?

Всі спомини далекі й негучні.

Життя, життя: усе в далечині.

Я сам. І ця вогненна течія.

То зречення. Відмінне від недуг,

відстрочених дитині. То є привід

побільшати. Все звало й шепотіло.

Не йди у те, що здавна блискотіло

Грудень 1926  

(останній запис в останньому нотатнику поета) 

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн. 

15 – 16 листопада 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «СПОГЛЯДАННЯ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

СПОГЛЯДАННЯ

З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

В деревах пізнаю вітри,

що провійнули в теплій днині

й заторготіли в шибу нині,

вони далекі і пустинні,

такі нестерпні в самотині,

коли ні друга, ні сестри.

Ця буря перепояснила

все надовкіл і напролом

іде крізь ліс, крізь час, де снила

природа вічністю, де сила,

і суть, і безвік – то псалом.

Мале ми прагнемо збороти                       

там, де велике прагне – нас;

коли б ми з тим, що жде навпроти,

до бурі йти були не проти,

почався б наш безмірний час.

Звитяги наші – то дрібниця,

і ми від успіху дрібні.

Не хоче вічне ні клониться,

ані згинатися при дні.

То янгол, що постав борцеві

старозавітному: то мить,

коли для янгола, де біля

пучок напнуто сухожилля,

напнуто струни ті крицеві,

страшна мелодія бринить.

Його зборов той янгол там,

де часто уникав двобою,

і він постав понад добою,

його випростує літам

рука всевладна, та остання

його поразка, сила мсти,

і постання́, і проростання,

що з ними в безмірі рости.

21.1.1901, Берлін-Шмарґендорф

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

8 – 10 листопада 2011 року, Київ

Мойсей Фішбейн. «Переблукавши у житті...»

Мойсей Фішбейн

* * * 

Переблукавши у житті,

скидай старе пальто.

Коли не ждуть ні ці, ні ті,

хіба важливо – хто?

Вже не впізнаване містам

твоє лице бліде.

Коли не ждуть ні тут, ні там,

хіба важливо – де?

5 листопада 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «ЄРЕМІЯ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ЄРЕМІЯ

З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Був колись я ніжний, мов колосся

ярої пшениці, але ось

це шаленство в серце уп’ялося,

це левине ревище вп’ялось.

Ти роз’ятрив ті вуста хлопчати

доторками владної руки:

з рани, що приречена кричати,

ринуть покривавлені роки.

Я волав про скрути і скорботи,

творені тобою, ці вуста

ані вбити, ні замкнути доти,

доки не вгамуєш їх, пуста

просторінь, де нищити й трощити

нам, де ми заблукані, й забуті,

і зникомі, де безмірна хлань,

там, у тій руїнній каламуті,

голосе мій ранній, заблищи ти,

зринувши до мене із волань.

Серпень 1907, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Київ, 23 – 24 жовтня 2011 року