четвер, 17 грудня 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «РОЗРАДА». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

РОЗРАДА

Бути однині мені в раюванні:
проти впокоєння стати на чати,
відати легшання невпізнавáнні,
синіми кіньми крізь куряву мчати.
Знаю, триватиме те, що тривало
там, де серéдночі плине омана:
кроки лічити, брести витривало,
цілити, плине година туманна.
Та кришталеве, впізнáнне постане
з-поза туману видіння: вітання,
гасне оглушне і безперестанне,
постріл останній, постава остання.
Знаю: поетове ймення в тумані
стовпище стопче, на те, що гнітило,   
в темряві промені ляжуть рахманні:   
онде твоє осіянне світило.

1916

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

 

четвер, 10 грудня 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «ТБІЛІСІ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

ТБІЛІСІ

Полум’я тихе сяйнуло на місто,
понад покрівлі дими кольорові,
лáврове листя – духмяне намисто
кожної сходинки в кожнім дворові.
Пінисте світло небесного пруга
вітром покликано в гони пустинні,
онде гора Арсенальна, а друга –
тиха обитель, гора благостині.
Світло Сіоні – сніжинки раптові,
Мтквáрі – то світлі світи на причалі.
Падає сніг на мости й Мадатóві,
падає сніг на видіння й печалі.
Снишся в лелінні пресвітлого дива,
недоторкáнна, незаймана мріє:
світло зійшло, Богородиця Діва,
цнота грузинська у світлі зоріє.
Далі звичайне, доволі збагненне;
місячна друзка, безодня пустинна,
тут, поза ними Тбілісі для мене –
мій ешафот і моя ґільйотина.
Тут наокіл палахтіння Нерона,
пломенем горнім розвогнено тіло,
трупи, розломи, юрма похоронна:
онде розпяття над місто злетіло,
тихо бунтують розпечені квіти,
двері замшіли, безодня пустинна,
поза прокляттям тепер половіти:
мій ешафот і моя ґільйотина.

1920

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

_______________
Сіóніსიონი – головний храм Тбілісі, один із двох головних храмів Грузії, названий на честь Сіонської гори і освячений в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці.
Мтквáрі (Курá) – მტკვარი – ріка у Тбілісі.
Мадатóвіმადათოვ – острів на ріці Мткварі, що існував до початку 20-го століття.
Примітки перекладача.

неділя, 6 грудня 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Я шукав... І пеклó блискотливо...» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Я шукав... І пеклó блискотливо
це хрестове залізо, й навколо
все поглинуло плавлене тливо.
Ні небес, ні обителі... Голо.

Поміж нами горожі крицеві,
вогнедишне тривання двобою.
Я допіру подібний творцеві,
я нищитель у герці з тобою.  

Ця небесна роздолина мертва,
ці відлеглі престоли оманні. 
Ти могуті вселенської жертва,
ти є прах у безмірнім тумані.

Тиша тьмарення праху запрагла,
вкрила чорні вогні полудневі:
тьмяний вершень всезникнення знагла
вдерся в хаос на мерхлім коневі.

1915

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

 

четвер, 3 грудня 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «ДНИНА ОСІННЯ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

ДНИНА ОСІННЯ

Днина осіння, днина осіння,
днина печальна, знесилена днина.
Тулиться в сутіні тінь безродинна,
в голосі лісу луна голосіння...
Днина осіння, днина осіння.

Падає листя, знесилення в листі,
листя жовтаве сповільнено в’яне;
вітром розвихрено поле жнив’яне,
звільна пожовкли віддалини млисті...
Падає листя, знесилення в листі.

Непізнавáнне вгортає поволі,
непояснéнне у легшанні тане,
лиха доволі, блаженства доволі,
все нескінченне і безперестанне,
шепоти, полиски, порухи кволі.

Тихо чекай супокою: постане
лагідна ласка... Чекай супокою!
Згасне квиління за гранню тонкою,
зрине сповідане і незриданне,
плинне і ждане... Чекай супокою!

Зникла, розтала... Шукаю спасіння
в шелесті листя... Знесилення в листі...
Сонце погасло... Віддалини млисті...
В голосі лісу луна голосіння...
Днина осіння, днина осіння...

1912

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

 

понеділок, 30 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «СКОРБОТНІ СЕРАФИМИ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

СКОРБОТНІ СЕРАФИМИ

Під мармуром (рине правічна печаль часоплину,
спасенна поезія: в темну непам’ять не йтиму);
століття у плині, і я за століттями плину;
видіння: покинув могилу і млу невситиму.

Дороги покручені цáрину вкрили безкраю,
розірвані прóливня струни стогнали довкола,
я слухав, я зрів, я вертався до рідного краю,
і плакали й нáзирці йшли серафими спроквола.

І плакали: «Онде! Погляньмо! Це так, достеменно!
Ти був наче майво у пáвітрі маю в долині.
Ти був наче Кесар – у лаврах чоло і рамено,
пророче пломіння появи палає донині.

Тобі заповідано ласку духмяного тіла,
була заповідана Грузії доля вдовина,
шалена і спрагла душа без вина сиротіла,
ти келих по келиху пив заповідані вина.

Лелійного трунку трутизна у кожній краплині;
чи синіми кіньми голублення злинуло й лине...
Тебе полонили хвилини твої темноплинні,
ти Вáйлдова квітка, що впала на поле полинне.

Довкола твоєї могили туманне й раптове,
то липи неначе кентаври, то мла на стремéно,
з туману постануть поезії сестри й братове,
прокажуть печально і тихо: то він, достеменно!»

1916

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн
_________
Вáйлдова квітка – йдеться про Оскара Вайлда (Уайльда) (1854–1900), ірландського англомовного поета, прозаїка, драматурга, есеїста.
Примітка перекладача.

середа, 25 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Відає вулицю, йде всамотіло...» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Відає вулицю, йде всамотіло,
злива і вітер багатоверстóві.
Знагла забуло Всевишнього тіло,
стало незнане Христу і хрестові.

Тіло відчуло жароту безкраю,
скинув шапчину і крапельки витер.
Наче голублення плинного раю –
хмари холодні, зволожений вітер.

Сонно чужіла юга виднокола,
тіні чужіли при кожному домі.
Мчали зникомі коляски довкола,
наче у сниві краї невідомі.

Звідки й куди... На незнаному мості
цю тяготу заповідано решті.
Він відчуває наближення млості,
і супокою, й покори нарешті.

1914

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

 

неділя, 22 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Сніжна Мадонна віддалено плине...» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Сніжна Мадонна віддалено плине,
тло соловїного цвіту полинне.
Ласка розп’яття до світла малого,
плине душа і леліє волого.
Наша вечеря донині таїнна,
ночі похилені, світла пір’їна,
мрія торкнулася полум’я злого
там, де воно розляглося розлого.
Звільна зотліло голублення днини...
Тіло, і кров, і криваві ряднини,
в непізнавáнній молитві земного
тло неземне, голубіні премного.
Плине з віддалини ждана година,
зірка сповідана, зірка єдина
знагла сяйне з-поза світу німого.
Демоне мій, осіянна знемого!

1922

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн