Ґалактіон Табідзе. «РОЗРАДА». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

РОЗРАДА

Бути однині мені в раюванні:

проти впокоєння стати на чати,

відати легшання невпізнавáнні,

синіми кіньми крізь куряву мчати.

Знаю, триватиме те, що тривало

там, де серéдночі плине омана:

кроки лічити, брести витривало,

цілити, плине година туманна.

Та кришталеве, впізнáнне постане

з-поза туману видіння: вітання,

гасне оглушне і безперестанне,

постріл останній, постава остання.

Знаю: поетове ймення в тумані

стовпище стопче, на те, що гнітило,   

в темряві промені ляжуть рахманні:   

онде твоє осіянне світило.

1916

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

 

Ґалактіон Табідзе. «ТБІЛІСІ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

ТБІЛІСІ

Полум’я тихе сяйнуло на місто,

понад покрівлі дими кольорові,

лáврове листя – духмяне намисто

кожної сходинки в кожнім дворові.

Пінисте світло небесного пруга

вітром покликано в гони пустинні,

онде гора Арсенальна, а друга –

тиха обитель, гора благостині.

Світло Сіоні – сніжинки раптові,

Мтквáрі – то світлі світи на причалі.

Падає сніг на мости й Мадатóві,

падає сніг на видіння й печалі.

Снишся в лелінні пресвітлого дива,

недоторкáнна, незаймана мріє:

світло зійшло, Богородиця Діва,

цнота грузинська у світлі зоріє.

Далі звичайне, доволі збагненне;

місячна друзка, безодня пустинна,

тут, поза ними Тбілісі для мене –

мій ешафот і моя ґільйотина.

Тут наокіл палахтіння Нерона,

пломенем горнім розвогнено тіло,

трупи, розломи, юрма похоронна:

онде розп’яття над місто злетіло,

тихо бунтують розпечені квіти,

двері замшіли, безодня пустинна,

поза прокляттям тепер половіти:

мій ешафот і моя ґільйотина.

1920

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

_______________

Сіóні – სიონი – головний храм Тбілісі, один із двох головних храмів Грузії, названий на честь Сіонської гори і освячений в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці.

Мтквáрі (Курá) – მტკვარი – ріка у Тбілісі.

Мадатóві – მადათოვი – острів на ріці Мткварі, що існував до початку 20-го століття.

Примітки перекладача.

Ґалактіон Табідзе. «Я шукав... І пеклó блискотливо...» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

* * *

Я шукав... І пеклó блискотливо

це хрестове залізо, й навколо

все поглинуло плавлене тливо.

Ні небес, ні обителі... Голо.

Поміж нами горожі крицеві,

вогнедишне тривання двобою.

Я допіру подібний творцеві,

я нищитель у герці з тобою.  

Ця небесна роздолина мертва,

ці відлеглі престоли оманні. 

Ти могуті вселенської жертва,

ти є прах у безмірнім тумані.

Тиша тьмарення праху запрагла,

вкрила чорні вогні полудневі:

тьмяний вершень всезникнення знагла

вдерся в хаос на мерхлім коневі.

1915

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

 

Ґалактіон Табідзе. «ДНИНА ОСІННЯ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

ДНИНА ОСІННЯ

Днина осіння, днина осіння,

днина печальна, знесилена днина.

Тулиться в сутіні тінь безродинна,

в голосі лісу луна голосіння...

Днина осіння, днина осіння.

Падає листя, знесилення в листі,

листя жовтаве сповільнено в’яне;

вітром розвихрено поле жнив’яне,

звільна пожовкли віддалини млисті...

Падає листя, знесилення в листі.

Непізнавáнне вгортає поволі,

непояснéнне у легшанні тане,

лиха доволі, блаженства доволі,

все нескінченне і безперестанне,

шепоти, полиски, порухи кволі.

Тихо чекай супокою: постане

лагідна ласка... Чекай супокою!

Згасне квиління за гранню тонкою,

зрине сповідане і незриданне,

плинне і ждане... Чекай супокою!

Зникла, розтала... Шукаю спасіння

в шелесті листя... Знесилення в листі...

Сонце погасло... Віддалини млисті...

В голосі лісу луна голосіння...

Днина осіння, днина осіння...

1912

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

 

Ґалактіон Табідзе. «СКОРБОТНІ СЕРАФИМИ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

СКОРБОТНІ СЕРАФИМИ

Під мармуром (рине правічна печаль часоплину,

спасенна поезія: в темну непам’ять не йтиму);

століття у плині, і я за століттями плину;

видіння: покинув могилу і млу невситиму.

Дороги покручені цáрину вкрили безкраю,

розірвані прóливня струни стогнали довкола,

я слухав, я зрів, я вертався до рідного краю,

і плакали й нáзирці йшли серафими спроквола.

І плакали: «Онде! Погляньмо! Це так, достеменно!

Ти був наче майво у пáвітрі маю в долині.

Ти був наче Кесар – у лаврах чоло і рамено,

пророче пломіння появи палає донині.

Тобі заповідано ласку духмяного тіла,

була заповідана Грузії доля вдовина,

шалена і спрагла душа без вина сиротіла,

ти келих по келиху пив заповідані вина.

Лелійного трунку трутизна у кожній краплині;

чи синіми кіньми голублення злинуло й лине...

Тебе полонили хвилини твої темноплинні,

ти Вáйлдова квітка, що впала на поле полинне.

Довкола твоєї могили туманне й раптове,

то липи неначе кентаври, то мла на стремéно,

з туману постануть поезії сестри й братове,

прокажуть печально і тихо: то він, достеменно!»

1916

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

_________

Вáйлдова квітка – йдеться про Оскара Вайлда (Уайльда) (1854–1900), ірландського англомовного поета, прозаїка, драматурга, есеїста.

Примітка перекладача.

Ґалактіон Табідзе. «Відає вулицю, йде всамотіло...» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

* * *

Відає вулицю, йде всамотіло,

злива і вітер багатоверстóві.

Знагла забуло Всевишнього тіло,

стало незнане Христу і хрестові.

Тіло відчуло жароту безкраю,

скинув шапчину і крапельки витер.

Наче голублення плинного раю –

хмари холодні, зволожений вітер.

Сонно чужіла юга виднокола,

тіні чужіли при кожному домі.

Мчали зникомі коляски довкола,

наче у сниві краї невідомі.

Звідки й куди... На незнаному мості

цю тяготу заповідано решті.

Він відчуває наближення млості,

і супокою, й покори нарешті.

1914

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

 

Ґалактіон Табідзе. «Сніжна Мадонна віддалено плине...» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

* * *

Сніжна Мадонна віддалено плине,

тло солов’їного цвіту полинне.

Ласка розп’яття до світла малого,

плине душа і леліє волого.

Наша вечеря донині таїнна,

ночі похилені, світла пір’їна,

мрія торкнулася полум’я злого

там, де воно розляглося розлого.

Звільна зотліло голублення днини...

Тіло, і кров, і криваві ряднини,

в непізнавáнній молитві земного

тло неземне, голубіні премного.

Плине з віддалини ждана година,

зірка сповідана, зірка єдина

знагла сяйне з-поза світу німого.

Демоне мій, осіянна знемого!

1922

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн