Ґалактіон Табідзе. «Неба сягнув і завмер коло саду…» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Неба сягнув і завмер коло саду

пам’ятник: череп лежить на долоні,

несосвітенні світання позаду,

власний полон у смиренному лоні.

З ним у тепліні троянда рідниться,

тиха пелюстка лягла на рамена,

в довготриванні розтала різниця –

квітка оманлива чи нестеменна.

Слово його – з-поза меж часоплину,

він демонічний, щоднини, щороку

люто сповідує хлань тихоплинну,

безмір дарує безумство пророку.

Зникне туман, палахтітиме ватра,

вранішня темрява стане тремкою, –

наче раптово полишено шатра –

збурене юрмище рине рікою.

Він споглядає: довкола ясниться,

юрмище йде і зникає поволі,

там, де простягнута віща десниця,

тінь ратоборця і генія волі.

(Між 1932 і 1940)

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе. «Зникли години твої сутінкові…» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

* * *

Зникли години твої сутінкові,

перепливли в далину хуртовинну, –

онде вінок – увінчати вінкові

нехитромудру твою домовину.

Ти віддаляєшся... начебто в болі

косиш косою в години погодні.

Ти не відходиш у засвіти голі,

ти народився у світі сьогодні.

Ти віддаляєшся... плекано тихо

кожну земну і небесну істоту.

Саме сьогодні не звідане лихо,

саме сьогодні щасливий достоту.

Ти віддаляєшся... путь невідому

ти сповідатимеш, тане у днині

лагідне світло прийдешнього дому,

лагідний прихисток буде однині.

Ти віддаляєшся... в кожній краплині

доля осяяла стежі простерті.

Це нескінченні просторища плинні,

це нескінченне буття у безсмерті!

1959

(Останній, передсмертний вірш Ґалактіона Табідзе)

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе. «СНІГ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

СНІГ

Звільна сніг фіолетовий лине –

цнота лагідно лине додолу:

схолодніле, зволожене, плинне

сповідає віддалину голу.

Дорогá! Запорошено душу,

днину згублену, зниклу, розмиту!

Я блукати пустелею мушу,

наче в синіх полях оксамиту.

День по дневі – січневі братове,

білоцвіти в січневій родині.

Ваші руки – злітання раптове:

білосніжні, ясні, лебедині.

Дорогá! Споглядаю... Спогляну

осіянно зникому хустину,

ваші руки – ясну порцеляну,

що пізнала знемогу пустинну.

Лине сніг фіолетовий, лине

безупинне вертання печалі:

фіолетове тливо поглине

пелюсткову печаль на причалі.

Снігопад! Благовісної днини

звільна линуть потомлені снива.

Омину крижані порожнини,

не торкну вітровійного жнива!

Є дорóга, є гра супокою,

тихий голос, хода в самотині...

Я люблю вас віддавна такою,

як засніжені гони пустинні.

В білоплині вільготно велося,

білі дні – білосніжні кристали,

де розвіяне ваше волосся,

що до нього листочки пристали.

Як бездомний до зниклого дому

в заметілі віддавна й донині,

йду до вас, далину невідому

в білині заповідано днині.

Снігопад! Благовісної днини

звільна линуть потомлені снива.

Омину крижані порожнини,

не торкну вітровійного жнива!

1916

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе. «БЛАКИТЬ ЧИ ТРОЯНДА У ПÉРСТІ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

БЛАКИТЬ ЧИ ТРОЯНДА У ПÉРСТІ

Матінко Божа, сонце Маріє!

Наче по зливі троянда у пéрсті,

стежка буття – у серпанкові мріє

горня блакить, височини розверсті.

Темрява в горах розколини вгорне,

ранок торкатиме шиби віконні,

попри безсоння похмільне і зморне

вранішню втому нестиму іконі.

Попри безсоння похмільне і зморне

вчує молитву натомлене тіло,

сяйво Сіоні осяє і вгорне,

білі одіння яскрітимуть біло.

Тихо промовлю: вертаю, неначе

ранений лебідь у снах вертограду.

Струджені руки, страждання юначе, –

глянь і відчуй насолоду й розраду!

Глянь і блаженствуй! Були на осонні

роси й фіалки моїми очима –

тими, що нині похмільні й безсонні,

тими, де сльози і мста незлічима.

Вчуй насолоду! Невже в дожиданні

нині поетове плем’я незгинне?

Чує душа молитви пожадані

і коло тебе метеликом гине.

Де моя мста, що без неї згораю?

Де задля щастя душа мені дáна?

Я, наче Данте, позбавлений Раю,

Пекло пізнала душа незриданна!

Ляже дорога жахна і остання,

там, за примарою смертної тіні,

там, на прощальнім причасті розстання

ти не осяєш години сутінні.

Схрещені руки, вуста занімілі,

мчатимуть коні баскі й норовливі,

звільна в останнім безсонні й похміллі

ляжу в могилу при горньому тливі.

Матінко Божа, сонце Маріє!

Наче по зливі троянда у пéрсті,

стежка буття – у серпанкові мріє

горня блакить, височини розверсті.

1917

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

_______________

Персть — земля, земний порох, прах.

Сіоні (სიონი) — головний храм Тбілісі, один із двох головних храмів Грузії, названий на честь Сіонської гори і освячений в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці.

Примітки перекладача.

Ґалактіон Табідзе. «Сонце у тепліні...». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Ґалактіон Табідзе

(1892–1959)

* * *

Сонце у тепліні, сонце у тепліні,

Пресвятий Ґраалю, в молитвáх теплінь.

Плинь, ласкаві крила в літеплі нетлінні,

в літеплі й тепліні плинь до мене, плинь.

Плинь понад боління, над гірке й полинне,

світлим духом тихо в сутіні явись,

і світання звільна звідусіль полине,

і душа невинна линутиме ввись.

Час малює кров’ю всі шляхи навколо,

буревій не знає жодного жалю,

відверни від неї це смертельне коло,

сонце у тепліні, пошепки молю.

1915

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

Ніколоз Бараташвілі. «Споконвічну, неземну...». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн

Пам’яті великого грузинського співака 

Гамлета Ґонашвілі присвячую цей переклад.

Мойсей Фішбейн

Ніколоз Бараташвілі 
(1817–1845) 

* * *

Споконвічну, неземну

синю барву не мину,

я в небесний синій літ

закохався з юних літ.

Кров холоне, а мене

синя барва не мине,

я не стріну і не стрів

інших любих кольорів.

Безмір синяви – ачей,

небеса твоїх очей,

він проміниться мені

у небесній глибині.

Дума – мрія і зачин

тих небесних височин,

я дивився в синій став

і у синяві розтав.

В синім небі вічна тань,

ані сліз, ані вертань,

між небесної роси

згаснуть рідні голоси.

Тінь могильного зела

вгорне вивітрена мла,

але променем ясним

синє небо завше з ним.

1841 

© З грузинської

переклав Мойсей Фішбейн

 

Мойсей Фішбейн. «Коли поза краплиною роси...»

Мойсей Фішбейн

* * *

Коли поза краплиною роси

оповили пересмуги сутінні

зелене тло зволоженої тіні,

навколо нього згасли голоси,

він обіймав незаймане живло,

метеликові снива, і пташину

височину, і кожну порошину,

і все, що поставало і жило,

і прохолода ринула згори,

у темряві шелéснули дерева,

і лагідна рука Проводирева

торкнулася коріння і кори.

27–28 вересня 2013 року, Київ